Одеса: Вʼячеслав ШУЛЯКОВ - 22-річний рятувальник з Одещини.

clock
19.04.2024 12:44

Наш герой народився в Харківській області. Після початку повномасштабного вторгнення ще деякий час залишався жити в своєму регіоні, аж поки його населений пункт не потрапив під окупацію, а дах будинку став схожим на решето.

Вʼячеслав згадує, що на Харківщині жив неподалік пожежного підрозділу, тому як був дитиною - часто заходив до рятувальників, завжди цікавився, як там все влаштовано і чим займаються вогнеборці.

«Як тільки я переїхав сюди, в Одесу, пройшов спеціальне навчання та став в стрій до рятувальників. Вже майже два роки працюю, і досі не розумію, як я жив без цього всього», - зізнається Слава.

«За цей час я встиг ліквідовувати наймасштабніші та найважчі “прильоти”, як от усі пожежі на територіях електропідстанцій (на одній із них зустрічав свій день народження) та інші інфраструктурні обʼєкти, рятував людей під час негоди, розбирав завали після обстрілів житлових будинків. Найболючіше для мене, як для ще зовсім молодого хлопця, було діставати тіло дитини з-під завалів. Не було страшно, було боляче, десь там всередині. Це ж маленьке життя, яке вже ніколи нічого не встигне зробити. І його мати поруч… І стільки покалічених життів. Ненавиджу росію, вони дно!

Але й на цьому не закінчуються випробування, тому що я один із тих рятувальників, які в складі ланки газодимозахисної служби - намагалися врятувати свого колегу, коли була пожежа в центрі міста, ми отримали інформацію про те, що один з наших залишився в задимленому приміщенні і його терміново треба витягати. Зайшли, піднялися, знайшли, витягнули… Вже потім нам допомагали інші рятувальники, передали медикам і все, працювали далі…Ніхто собі й уявити не міг, що ми вже тоді його втратили. Я не знав Антона особисто, але часто зустрічалися з ним на пожежах, він завжди виглядав так впевнено і мужньо, чітко виконував свою роботу і завжди ділився досвідом. Ця втрата сильно вплинула на мене, на багатьох з нас. Дуже шкода, що так іноді трапляється, але ми ж повинні вчитися і ще більше цінувати власне життя… І берегти!», - впевнено сказав Вʼячеслав.

«Людей не згадую, але евакуйовували усім караулом вже багатьох. А ще рятували багато котів, собак, їх життя теж важливі!».

«Найбільшу підтримку я отримую від своєї мами та дівчини, так як вірять в мене вони - не вірить ніхто, це дуже мотивує та дарує купу сил тоді, коли вже здається, що я з чимось не справлюсь. Справляюсь!».

На завершення наш рятувальник розповів, що зараз заочно навчається, щоб отримати спеціальне звання та надалі повʼязати своє життя зі Службою Порятунку вже в статусі офіцера. Побажав усім сил, витримки, мужності, Сухих Рукавів та Віри в Перемогу!!!

         

Схожі матеріали